Протягом 2004 року міліція Чернігова зареєструвала біля 20 тисяч звернень громадян, повідомлень представників підприємств, установ та організацій про факти протиправних (злочинних) дій щодо них. А яке реальне число людей, котрі в тій чи іншій мірі стали жертвами злочинців?

Британські кримінологи вважають, що в їх країні зареєстрована злочинність становить 26 % від реально існуючої, тобто латентними (незареєстрованими) залишається 74 % злочинів.

Отже, якщо застосувати британський коефіцієнт, то помноживши наявне число на 4 ми й отримаємо статистику, більш наближену до реального життя.

Ціна злочину – це значно більше, ніж вартість втраченої речі чи витрати на лікування, вже не кажучи про людське життя.

Злочин наносить шкоду:

l людям (жертвам злочинів), котрі страждають фізично, емоційно та фінансово;

l сім’ям, які розділяють біль рідного, що став жертвою злочину;

l державі, що утримує правоохоронну , судову та систему виконання покарань;

l суспільству, де злочин породжує атмосферу недовіри та страху, призводить до втраченої генерації.

Чи можливо вирішити проблему злочинності? Повністю це, поки що, не вдалось жодній країні, але існують шляхи до зменшення гостроти цієї проблеми. Для цього потрібно, насамперед, зрозуміти природу (корені) явища.

На мій погляд, головними  генеруючими чинниками злочинності є:

1)   генетична (біологічна) схильність певних людей до скоєн­ня злочинів (5 – 15 % від  статистики злочинності).

2)   соціальні умови, оточення, середовище (20 – 30 %).

3)   юридична необізнаність, віктимна поведінка потенційної жертви (15 – 25 %).

4)   наркотики та явища, з ними пов’язані (20 – 40 %).

5)   інші фактори (біля 15 %).

Складовими успішної протидії злочинності є:

·    позитивні економічні та соціальні досягнення (високий рівень добробуту та низький рівень безробіття);

·    прагматичне законодавство;

·    дієздатність та соціальна направленість правоохоронної системи;

·    наявність ефективних освітніх програм профілактики злочинності та наркоманії.

Наведені в цьому розділі судження та поради є результатом роботи автора в міліції та досвіду київських правоохоронців. Вони не є панацеєю від проблеми, а лише шляхом до зменшення ризику. Разом із тим, дотримано лікарського принципу “не нашкодити”.

  Причини скоєння злочинів неповнолітніми та шляхи профілактики

Повністю вирішити проблему злочинності поки що, не вдалось жодній країні, але існують шляхи до зменшення гостроти цієї проблеми. Насамперед, варто звернути увагу на неповнолітніх, молоду генерацію, оскільки:

·     неповнолітні, в силу фізіологічних та психологічних властивостей, піддаються більшому впливу ніж дорослі;

·     вони вливаються до продуктивного суспільства,   привносячи цінності своєї генерації;

·     молодь завтра стане батьками, визначаючи моральне та фізичне здоров’я нації.

Перш за все, потрібно зрозуміти природу (корені) проблеми злочинності серед неповнолітніх. Працюючи в різних підрозділах міліції, насамперед в інспекції (кримінальній міліції) у справах неповнолітніх, я аналізував цю проблему в світлі практичних прикладів і спробував визначити основні причини злочинності серед неповнолітніх.

1. Природжена (біологічна) схильність певних підлітків до скоєння злочинів (5-15% від статистики злочинності).

Сергій Ш. Перебував на обліку  в інспекції у справах неповнолітніх (ІСН) м. Чернігова з 12 років. Підстава – скоєння крадіжок. Крав він практично щодня і легко розставався з краденим, оскільки його цікавив сам процес. Одного дня Сергій вкрав на вокзалі у п’яного чоловіка дипломат, де було три радіотелефони.  Продавши телефони в найближчому комерційному кіоску і маючи в кишені чималі гроші, Сергій іде до гастроному і краде там пакет молока та буханець хліба. Наступного дня хлопець зібрав своїх друзів, повів їх на ринок і купив кожному подарунок.

По досягненню віку кримінальної відповідальності (14 років) Сергій не забарився з поїздкою до Бережанської ВК (виховної колонії). Відбувши там півтора (замість трьох визначених вироком суду) роки, хлопець достроково повернувся додому і на протязі першого місяця перебування на волі двічі був спійманий на крадіжках – жіночої сумочки - з відкритого офісу та курей - з приватного господарства.

Таких підлітків як Сергій – небагато (1 на 500-1000 чоловік), але клопотів суспільству вони завдають чимало.

2. Соціальні умови, оточення, середовище (20-30% від скоєних злочинів).

Таня Л.  поставлена на облік в 16 років після скоєння крадіжки грошей з квартири однокласниці.

Дівчина не мала батьків і виховувалась бабусею у відповідних соціальних умовах. Одного дня вона вкрала 250 доларів із 500, що лежали в книжковій шафі квартири подружки. На ці гроші вона того ж дня купила собі та бабусі предмети одягу та продукти харчування.

Звісно, що в епоху економічних негараздів, суспільного розшарування подібних злочинів - чимало і дітям найважче змиритись з соціальними реаліями.

Але не лише бідність, як соціальне явище сприяє злочинності, а й соціальне середовище, тобто люди, котрі оточують підлітка можуть бути стримуючим або навпаки  -генеруючим фактором протиправної поведінки. Неповнолітні особливо піддаються впливу з боку оточення.

Шістнадцятирічна Ала Н. під час літніх канікул затоваришувала з трьома однолітками, котрі жили в її мікрорайоні і вже перебували на обліку в ІСН за крадіжки. Одного дня  хлопці запропонували заробити грошей на розваги. Метод дуже простий – вкрасти велосипеди і реалізувати їх.

Не дивно, що Ала отримала судимість при тому, що ні вона ні її сім’я не потерпали від соціальних проблем.

3. Юридична необізнаність, віктимна поведінка потенційної жертви (15-25%).

Правова освіта в наших школах, як правило, обмежується стислим курсом правознавства. До того ж, викладають цей предмет не юристи і не практики. Результат - відповідний. Діти не знають елементарних, але вкрай важливих речей  як то: суть злочину, розуміння крайньої необхідності і необхідної оборони та інше.

Троє дев’ятикласників 15 річного віку однієї з чернігівських шкіл відгукнулись на пропозицію двох тринадцятирічних школярок – розпити пляшку горілки. Місцем обрали квартиру одного з хлопців, батьки якого в той час перебували на відпочинку в Криму. Одної пляшки на гурт виявилося замало і в хід пішла оковита домашнього розливу та пиво. Як результат - одна з дівчат сп’яніла до стану коми. Скориставшись цим, хлопці по черзі вступили в статевий контакт з нею, практично безпам’ятною.

Фінал історії – 3 роки позбавлення волі - кожному з хлопців. Цей випадок є яскравим прикладом юридичної безграмотності, оскільки ніхто з правопорушників  і гадки не мав, що поняття зґвалтування включає в себе також і статевий контакт з використанням безпорадного стану потерпілої.

4. Наркотики та пов’язані з ними явища (20-40%).

В Чернігові на офіційному обліку перебуває 1080 наркозалежних, а реальне їх число в 5-10 разів вище. З кожним роком ця соціальна група молодшає за віком.

Шістнадцятирічний Олександр С., перебуваючи в стані наркотичного сп’яніння “вийшов” на вулицю через кухонне вікно квартири на восьмому поверсі.

Сімнадцятирічний Андрій Л. заради  наркотиків пішов на пограбування чоловіка. Реагуючи на опір жертви пограбування, - Андрій вбив його.

З проблемою наркотиків дуже тісно пов’язана проблема ВІЛ/СНІД. В тому ж Чернігові 87% захворювань – результат вживання ін’єкційних наркотиків.

5. Інші фактори (біля 15%).

До цих факторів, насамперед, варто віднести ситуативні злочини, маніпулювання підлітками з боку дорослих або старших за віком та авторитетом неповнолітніх.

Таня Ш., 13 років, сім класів закінчила на відмінно. Під час канікул затоваришувала з компанією старших дівчат та хлопців і швидко почала проходити життєві “університети”. Восьмий клас для неї перетворився в суцільну “полосу перешкод” та пригод. Квартирна крадіжка, примусове поміщення до шкіряно-венеричного диспансеру, спроба самогубства – це неповний перелік Таніних “здобутків”. Як результат – вона залишилась на другий рік навчання у восьмому класі.

В широкому розумінні складовими успішної протидії злочинності є:

·     позитивні економічні та соціальні досягнення (високий рівень добробуту та низький рівень безробіття);

·     прагматичне законодавство;

·     дієздатність та соціальна направленість правоохоронної системи;

·     наявність ефективних освітніх програм профілактики злочинності та наркоманії.

Говорячи про профілактичні рецепти для кожної з вказаних категорій неповнолітніх правопорушників, вважаю прийнятними нижчевказані заходи.

1. Природжена схильність до злочинів - доцільна і вкрай бажана допомога гарного психотерапевта на зразок Анатолія Кашперовського.

2. Соціальні умови та середовище - важлива зайнятість підлітка, його участь в соціальному житті суспільства. Я впевнений в наявності в Україні резервів  для елементарного матеріального забезпечення дітей.

3. Юридична необізнаність - умовивід очевидний , це правова освіта. Шкільного курсу правознавства тут явно недостатньо оскільки:

·     розпочинати правове виховання доцільно розпочинати в більш ранньому віці, ніж це є зараз;

·     практики-юристи обов’язково повинні долучатись до цього процесу.

4. Наркотики та пов’язані з ними явища - якщо вірити твердженням наркологів та психологів щодо невиліковності наркоманії, як хвороби - то ще більше зростає значення її профілактики. Вважаю за необхідне впровадження в усіх школах України загальнообов’язкової  антинаркотичної  освітньої програми на зразок всесвітньо розповсюдженої програми DARE (“Через освіту зупинити зловживання наркотиками”). Оптимальний рівень - восьмі класи (13-14 років).

До речі автор цих рядків практично вивчає цю проблему, проводячи в школах Чернігова авторську профілактичну програму “Освіта проти наркотиків”. Певна інформація є в Інтернет-часописі “Щит княжого міста” ( www.shield.iatp.org.ua ). 

5. Інші фактори - знову ж, освіта є стержнем профілактики. Мається на увазі підготовка дітей до свідомого життєвого вибору на підставі передбачення наслідків того чи іншого вчинку – для самих же дітей.

Даючи відповідь на запитання “що робити?”, ми постаємо перед іншою проблемою – хто і на підставі чого повинен втілювати в життя вказані профілактичні заходи.

В Україні є чимало органів, установ та організацій, котрі повинні займатись вихованням неповнолітніх:

·     школа;

·     служба у справах неповнолітніх;

·     центри соціальних служб для молоді;

·     кримінальна міліція у справах неповнолітніх;

·     прокуратура;

·     управління (відділи) у справах сім’ї та молоді;

·     виховні колонії;

·     інші установи та організації.

Але хто ж має координувати їх роботу в єдиному напрямку? Бо маємо масу державних чиновників, котрі, зачасти, дублюють один одного або вишукують “об’єктивні” виправдання щодо імітації своєї діяльності. То закон недосконалий, то грошей бракує, то людей не вистачає і т.д.

В якості “локомотива” соціально-виховної роботи з неповнолітніми в нашому суспільстві (місті, районі, області) я вбачаю:

·     заступника керівника місцевої влади разом з групою депутатів місцевих рад;

·     помічника прокурора з питань дотримання законності стосовно неповнолітніх (прокуратуру поважають або бояться всі вище перераховані органи та установи);

·     службу в справах неповнолітніх, котра має взяти на себе штабні функції аналізу, планування, координації та контролю.