Зачасти жінки, які зазнають насилля в побуті не розуміють, що відбувається з ними. Після багатьох років подібного життя вони вважають це за норму.

В багатьох випадках вони не усвідомлюють фізичного, психічного, емоційного та ментального зловживаня щодо себе. Коли ж вони починають це розуміти, то звинувачують у всьому своїх чоловіків та партнерів.

Це часто "заміховається під килим" (ховається). Тим часом побутове насилля збільшується по всьому світу. 

Прийшов час жінкам постояти за себе і сказати - досить! Але вони бояться це робити, бо залежать від своїх чоловіків чи партнерів. Чоловіки нав'язують їм віру в те, що жінки безпорадні та нижчі за статусом. 

Я також в минулому зазнавала побутове насилля. Я пам'ятаю слова свого колишнього чоловіка: "Що ти збираєшся робити? Тобі немає куди йти."

Ти змирюєшся з тим, що не можеш розірвати це коло нещастя. Жінки через страх перед насильниками бояться навіть говорити про це в голос. Діти спостерігають страждання матерів, чують вербальні образи. Це стає стилем життя. Вони приносять ці спогади в доросле життя і вірять, що саме так треба ставитись до жінок. Цикл повторюється знову...

Ми в боргу перед жінками і повинні негайно подбати про їх майбутнє та добробут країни.

П'ять років тому я провела шість місяців в притулку для жінок в Англії. Це було справжнє відкриття для мене. Я не могла повірити, що чоловіки, які ймовірно любили своїх дружин, могли так до них ставитись.

Я почувалась дуже нещасливою, коли до притулку прибувала нова жінка, зачасти з порізами, чорними очима, слідами від побоїв. 

Я бачила ознаки відчаю. Пам'ятаю як з часом при прибутті нової жінки до притулку я ховалась в своїй кімнаті аби не бачити шкоду та стах завданий чоловіками. Це був мій шлях на той час.

Минуло п'ять років. Я розлучилась зі своїм колишнім чоловіком. Натомість, я зустріла милу людину, і моє життя моя історія має щасливий кінець. Ми маємо лише одне життя, тож давайте зробимо його щасливим. Не всі чоловіки однакові.

Перш за все - я мав чудовий час в Україні і я відчуваю благословіння на цей візит. Думаю, що це змінить моє життя.

 

Мені важко пояснити це ясно, але я хочу сказати, що чернігівський досвід допоміг мені і я хочу зробити акцент на тому, що я не вважаю, що моя країна краща ніж ваша чи, що ми можемо показати вашим людям як змінити життя на краще. Що я пізнав в Україні, то це українські люди, які є такі ж самі у всьому. Вони прагнуть покращити своє життя та життя інших людей сьогодні та в майбутньому. Це приносить мені натхнення. Я також відчув дивовижну щедрість людей, котрі самі не є заможними.

 

Я також зустрівся з багатьма інтелігентними, добре освіченими українцями, закоханими в свою країну та в рідне місто, котрі прагнули поділитись своїми почуттями зі мною іноземцем. Для мене це, знову ж таки, було натхнення.

Ти попрохав мене написати мої враження щодо Чернігова. Це нелегко. Мій рідний Брайтон має багато переваг, але поруч з цим – і недоліків.  Це ж можна сказати і про Чернігів, тому я не критикую і не роблю суджень, а просто спостерігаю. До того ж, багато зі сказаного може бути результатом мого незнання вашої культури.

Найбільший шок викликали золоті купола на церкві поруч з “блошиним” ринком, де люди заробляли собі гроші на кусок хліба. Я не релігійний, але якщо бог існує то він би витратив гроші на те щоб накормити, одягнути та обігріти тих людей, а не на золоті куполи на церкві. Це притаманно всім релігіям у всьому світі, але тим не менше не перестає мене дивувати.

Перебуваючи в Чернігові, я шукав ознаки молодіжної культури і майже не побачив їх. Все, що я бачив серед рекламних оголошень – традиційний джазовий оркестр, військовий оркестр, класична музика. Жодної інформації щодо місцевого року, блюзу, популярної чи танцювальної музики та музикальних заходів.

На телебаченні я бачив лише російське MTV і ніякої української музики. Разом з тим, я був в квартирах, де люди співали і грали на гітарах та акордеонах. Я маю відчуття, що в Чернігові є музичне серце та душа, яких не почути зовні. Як професійний музикант я відчуваю, що немає відповідного місця для цієї музики і люди не знають, що зробити аби їх почули. Я відчуваю, що люди лише починають розуміти своє право на вираження і, що це доцільно робити. Я відчуваю, що в чернігівських квартирах живуть сотні, а можливо і тисячі авторів та виконавців пісень про рідне місто, котрі ніколи не мали можливостей для публічного виконання чи вираження їх стилю життя. Я думаю, що це шкодить Чернігову. Подібна музична сцена збагатила б вашу молодь і створила б можливості для їх самовираження.

Моє головне враження від зустрічей з людьми - це їх доброта, турбота, освіта, потенціал, але їм бракує ресурсів. Всі вони прагнуть до реалізації своїх мрій, але не можуть навіть розпочати процес через відсутність засобів як-то: гроші, комп’ютери, музичні інструменти, знаряддя, тощо. Я думаю це стане фокусом моєї уваги після повернення. Певною мірою ваша країна є чистим канвасом для написання картини, але люди не мають фарб та кісточок аби це зробити. Картина має бути написана саме ними, а не представниками інших держав чи культур. Але люди з-за кордону можуть допомогти з ресурсами тим, хто творить майбутнє своєї країни. Коли я приїду знову, то спробую знайти декілька молодих людей з ідеями та чітким баченням громадської мережі спілкування аби початково допомогти реалізувати подібні проекти. Думаю, що зустрів таких людей під час попереднього візиту.

Я міг би сказати багато чого ще, але, поки що, цього досить.

Понад два роки Чернігів був моїм домом. Завдяки доброті людей та фізичній красі міста - це були два найкращі та найбільш цікаві роки мого життя. 

Звичайно, багато людей знають Чернігів як історичне місто з багатьма красивими церквами та захоплюючою архітектурою. Місто засноване понад тисячу років тому і, як я часто казав моїм українським студентам, це було понад 500 років до того як моя країна була відкрита європейцями.

Разом з тим, Чернігів, який я знаю, є містом повним життя та енергії, що спрямована в майбутнє, а не в минуле. Чернігів має яскраві перспективи і я пишаюсь своєю участю в процесі трансформації міста.

Протягом двох років я, як представник Корпусу Миру США, був бізнес радником. За цей час я відвідав майже кожен куточок України. Я зрозумів, що українські люди – добрі, щедрі і відкриті американцю, котрий долав мовний бар’єр. Разом з тим, люди Чернігова були особливо добрі та проявляли непідробний інтерес до мене.

Чернігів став моїм домом не лише тому, що Дядя Сем відправив мене туди працювати. Я відчував гостинність всюди: на ринку, в магазинах, в офісах і, найважливіше, в домах багатьох жителів.

Дуже часто незнайомі люди запрошували мене до своїх домівок щоб взнати більше про мене, поділитись історією, культурою і, звичайно, безмежною кількістю їжі.

Відкритість жителів Чернігова завжди мене вражала, бо в моїй країні незнайомців не запрошують додому. Це був найкращий час з мого українського періоду, коли я розламував хліб, пив горілку, обговорював політику, пізнавав Україну.

Чернігів є унікальним. Він розташований поблизу Києва, має сильну економіку і зберігає власну самобутність.

Будь-який візит до України чи навіть до Європи не буде завершеним, якщо ви не відвідали Чернігів.

"Україна - це країна дружніх людей, які заново пробуджуються щоб усвідомити багатство та різнобарвність історичної та культурної спадщини рідної землі."

"For the past seven years (since1996) B.H.A. (British Humanitarian Aid) has worked exclusively in Chernihiv and to date, has brought 52 "Convoys of Hope" to the area.

The motto of B.H.A. is - "together we can help" and this has been our maxim for 7 years. When we do things for others with no thought of reward, then the rewards are very great indeed. The treasures we keep in this life are gifts we give to others. Not just the gifts of Humanitarian aid, but for more important gifts: Love, Hope, Friendship, Understanding and Happiness.

"ARATTA" has adopted this motto of B.H.A. and the help it has given to others is truly wonderful and may it continue for years to come expanding to reach other areas of the Chernihiv region and in doing so, showing other what can be a chimed with love.

"The Greatest Gift That We Can Give Others Is Our Unconditional Love".

May God Bless each and everyone of you who will visit ARATTA in the future."

"I first came to Chernihiv in April 2002 and that people need a lot of help.

But I don't complain about anything the Love that is given to us when we are here just makes you return as often as possible.

This is my third trip to Chernihiv and I feel like it is my home.

When in England I like to take my dogs for long walks, any other time is used to collect aid for ARATTA.

Just to say I am proud to be part of the ARATTA family and to know all these wonderful people. God Bless you all."

''Today is the end of my visit to Chernihiv with Tony and Ernie. We arrived on the 4th January 2003 and tomorrow we travel back for a little time in Kiev, before returning to the UK on Saturday.

The work that you all do - Tony with Victoria and all your wonderful people at ARATTA, together with all the convoy drivers and the people in the UK who make their donations - all this serves to ensure that the people of the region will know that they are not forgotten. The kindness and hospitality extended has been wonderful - I take these memories home with me. I admire proud and dignified people who, in the face of adversity have shared their homes, traditions and families with me.

In the course of my travels, it seems I had left a few items around the region. This will ensure that I will return -I hope soon !!!"